Аудіо-версія статті є в Телеграм-каналі

Як стосунки можуть допомогти зцілити дитячі травми?

Обіцяла розказати про те, як психологічні травми можна зцілювати в парній терапії.

Зазвичай парна терапія – це, власне, не терапія в класичному сенсі, а скоріше консультування. Основні задачі, які там вирішуються, – це допомога парі у кращій взаємодії, побудові діалогу, вихід із деструктивних патернів поведінки, подолання наслідків зради та інших криз. Однак, навіть під час парної терапії, психологи часто рекомендують кожному з партнерів відвідувати індивідуальні сесії. І це не випадково, адже індивідуальна терапія – це той процес, який спрямований на особистісні зміни кожного клієнта.

Досить часто буває так, що один із партнерів починає працювати над собою в індивідуальній терапії, і це вже змінює не тільки його самого, а й стосунки в парі чи сім’ї загалом. Зміни в одній людині неминуче призводять до змін у динаміці стосунків. Якщо ж обидва партнери проходять індивідуальну терапію, то зміни відбуваються значно швидше і ефективніше.

Проте бувають випадки, коли необхідно коригувати саме парну взаємодію. Тоді пара звертається за консультацією, щоб розібратися з деструктивними патернами, які руйнують їхні стосунки. Але є такий вид парної терапії, який має особливий підхід до зцілення – це Імаго-терапія. Вона не тільки спрямована на роботу зі стосунками, але й дозволяє лікувати дитячі травми через роботу в парі. І от сьогодні ми детальніше розглянемо, за рахунок чого це відбувається і як саме Імаго-терапія допомагає парі зцілювати рани дитинства.

Як Імаго-терапія зцілює травми через стосунки?

Чому це працює? Справа в тому, що наші дитячі травми, фрустрації і невирішені емоційні конфлікти найбільш яскраво проявляються саме в стосунках із партнером. І це не випадковість. Імаго-терапія надає дуже чітке пояснення того, як ми обираємо партнера.

У кожного з нас є підсвідомий образ ідеального партнера – так зване імаго. Цей образ формується ще в дитинстві на основі стосунків з нашими батьками або тими, хто був для нас значущими фігурами. Підсвідомо ми накладаємо цей образ на оточуючих людей, шукаючи серед них того, хто максимально відповідає нашому імаго. І коли цей образ співпадає з реальною людиною, у нас виникають сильні почуття. Ми відчуваємо пристрасть, нам здається, що саме ця людина – «та сама», з ким ми хочемо бути разом.

Однак що ж насправді стоїть за цією магією? Чому саме до цієї людини виникає така сильна прив’язаність?

З чого складається імаго?

Щоб зрозуміти, як формується наш підсвідомий вибір партнера, можна зробити просту вправу:

1. Перерахуйте позитивні риси ваших батьків або людей, які вас виховували. Це ті якості, які вам подобалися в дитинстві.
2. Далі перерахуйте негативні риси цих людей – ті, які викликали біль, образу чи нерозуміння.
3. Закінчіть речення: «В дитинстві я дуже хотів/хотіла отримати від своїх батьків…, але так і не отримав/отримала». Це допоможе зрозуміти, чого вам не вистачало в дитинстві.

Перший і другий крок – це і є ваше імаго.

Коли ви зустрічаєте людину, яка максимально відповідає цьому образу, у вас виникають сильні почуття. Це не просто захоплення, це щось більше – глибоке відчуття впізнаваності, наче ви вже давно знали цю людину. Це своєрідний ефект дежавю, коли здається, що ви знайомі все життя.

На перших етапах стосунків ми всі прагнемо показати свої найкращі сторони. Ми хочемо сподобатися партнеру, викликати в нього позитивні емоції. Тому саме позитивні риси, які ви описали в першому кроці, будуть спливати на поверхню. Ваш партнер, здається, саме той, про кого ви завжди мріяли.

Але далі відбувається те, що відбувається в усіх стосунках, коли ми починаємо більше часу проводити разом, особливо – коли починаємо жити разом. Поступово починають проявлятися і негативні риси. Саме ті, які ви описали у другому кроці. Справа в тому, що те, що ви дуже хотіли отримати в дитинстві від своїх батьків, але так і не отримали, ви тепер підсвідомо намагаєтесь отримати від свого партнера.

Однак, якщо ваш партнер так схожий на ваших батьків, то як вони не могли вам цього дати, так і він не може. І тут ви починаєте відчувати фрустрацію. Адже все починалося так добре – ви були майже впевнені, що нарешті отримаєте той омріяний ідеальний зв’язок, те тепло і увагу, яких так бракувало в дитинстві! Ви майже здобули такий омріяний рай. І раптом ви його втрачаєте.

У цей момент багато людей починають боротьбу за повернення того самого відчуття, яке було на початку стосунків. Це виражається через претензії один до одного: “Ти ж був не таким”, “На початку стосунків ти була іншою”, “Куди це все поділося?”, “Дай мені те, за чим я прийшов в ці стосунки!”

Настя і Петро

Візьмемо, наприклад, Настю і Петра. Вони познайомились випадково на вечірці у спільних друзів. З першого погляду між ними виникла іскра, наче вони знали один одного все життя. Вони відчували комфорт і безпеку поруч, легко знаходили спільну мову, могли годинами розмовляти і сміятися. Їхні стосунки розвивалися стрімко – через кілька місяців вони почали жити разом і почувалися дуже щасливими. Настя розповідала подругам, що нарешті знайшла “того самого”, а Петро відчував, що в їхніх стосунках є щось особливе, чого він ніколи не відчував раніше.

Однак через рік у їхніх стосунках почало щось змінюватися. Настя помітила, що Петро став відстороненим, більше часу проводить на роботі, не приділяє їй уваги, як це було раніше. Петро, у свою чергу, відчував, що Настя постійно на нього тисне, очікує від нього чогось, чого він не може дати. Їхні вечірні розмови поступово перетворилися на сварки і взаємні звинувачення: “Ти став не таким, яким був на початку”, – говорила Настя. “І ти змінилася”, – відповідав Петро. Вони почали відчувати, що втрачають той рай, який мали на початку стосунків.

Що ж насправді відбувається?

Щоб зрозуміти причину цього конфлікту, давайте заглянемо в їхнє дитинство.

Настя виросла в сім’ї, де мама була емоційно відстороненою. Вона працювала, багато часу проводила на роботі, а коли була вдома, то рідко говорила з Настею про її почуття або проблеми. Настя мріяла про мамину увагу, про те, щоб вона більше цікавилася її життям, обіймала і підтримувала, коли було важко. Вона хотіла бути важливою і значущою для своєї мами, але замість цього часто почувалася покинутою. Тому в стосунках із Петром Настя підсвідомо шукала того, хто нарешті дасть їй цю увагу, любов і теплоту, яких їй не вистачало в дитинстві.

Петро, зі свого боку, виріс у сім’ї, де його мама була дуже турботливою, але водночас і надмірно контролюючою. Вона постійно перевіряла, де він був, що робив, чи все добре у нього в школі. Петро часто почувався так, ніби не мав свого особистого простору, і будь-яка його дія завжди була під контролем. Він виріс з відчуттям, що йому треба бути самостійним і незалежним, щоб уникати подібного контролю в майбутньому. У стосунках із Настею він підсвідомо шукав партнерку, яка б не нав’язувала йому свою волю, давала більше свободи та не обмежувала його простір.

Чому виник конфлікт?

Настя, яка підсвідомо прагнула уваги і турботи, почала вимагати від Петра більше емоційної присутності, бажаючи, щоб він був поруч, чого їй не вистачало від мами. Петро ж, зі своїм досвідом життя під пильним контролем матері, сприймав це як тиск і спробу контролю. Він почав віддалятися, щоб зберегти свою незалежність і уникнути почуття обмеження, яке так добре пам’ятав з дитинства. Настя ж, побачивши, що Петро віддаляється, відчула себе покинутою і знову, як у дитинстві, почала реагувати через образу і претензії: “Ти мене більше не любиш”, “Ти більше не приділяєш мені уваги”.

Таким чином, їхні дитячі травми та невирішені емоційні потреби почали проявлятися у стосунках. Настя шукала в Петрові ту любов і підтримку, які не отримала від мами, а Петро намагався уникнути тиску і контролю, які відчував від своєї мами. Обидва підсвідомо намагалися отримати від партнера те, чого їм не вистачало в дитинстві, але їхні стратегії захисту від травм приводили до конфліктів і непорозумінь.

Це типовий приклад того, як у стосунках проявляються дитячі рани.

Те, чого ми в дитинстві так хотіли, але так і не отримали від своїх батьків, це те, чого вони не були здатні нам дати.

Наші батьки мали свої обмеження, своє минуле, і, найімовірніше, їм самим ніколи не дали того, чого так потребували в дитинстві. Тому вони не мали ані навичок, ані мотивації, щоб повністю задовольнити наші глибокі емоційні потреби. І коли ми, ставши дорослими, обираємо партнера, який схожий на наших батьків, то він так само, як і наші батьки, не має можливості дати нам того, що ми так прагнемо отримати. Парадокс полягає в тому, що те, чого ти найбільше хочеш від свого партнера, він найменше здатен тобі дати.

Тож виникає важливе питання: як розв’язати цю дилему?

Якщо взяти до уваги два факти:

1. Ми вступаємо у стосунки з емоційними травмами дитинства.
2. Ми, самі того не бажаючи, вибираємо партнерів, які нагадують наших батьків — тих самих людей, які колись стали причиною появи цих ран.

На перший погляд, здається, що любовні стосунки можуть лише повторити біль, який ми пережили в дитинстві, а не позбавити нас його. Ця ситуація може здаватися безвихідною: ми прагнемо любові та уваги, але постійно опиняємося в ситуаціях, де партнер не може дати нам того, що ми шукаємо.

Однак є інший погляд на це.

Дійсно, часто так буває, що один партнер найменше здатен дати те, чого потребує інший. Але саме в цій області йому і варто розвиватися – це ваша зона розвитку!

Наприклад, Настя виросла в сім’ї з холодною матір’ю, яка її не обіймала, не проявляла до неї теплих почуттів, завжди була зайнята своїми справами. У результаті Настя виросла з сильною потребою в фізичній близькості та обіймах, яких їй так не вистачало в дитинстві. У стосунках із чоловіками вона підсвідомо шукає саме того, хто б задовольнив цю потребу, але, що цікаво, найчастіше її вибір падає на людей, схожих на її матір за відсутністю тепла.

Петро, зі свого боку, виріс у сім’ї, де його мати була надмірно контролюючою і часто вторгалася в його особистий простір. Це створило в ньому потребу у свободі та самостійності, і тому фізичний контакт для нього став незручним. Він не звик до обіймів або тілесної близькості.

Тому, коли Настя почала очікувати від Петра більше обіймів і уваги, він відчував це як тиск, бо фізичний контакт для нього завжди був чимось чужим і незручним. У цьому прикладі незадоволена потреба Насті в дитинстві співпадає з нездатністю Петра задовольнити її у стосунках.

Проте, якщо Петро зуміє подолати свій супротив, почне працювати над собою і поступово буде більше обіймати Настю, то відбудеться взаємне зцілення.

Настя нарешті отримає ту фізичну близькість і підтримку, якої їй так не вистачало в дитинстві. Але ще важливіше, що Петро, в спробах дати цю близькість, сам почне розвивати власну здатність до чуттєвості. Він відновить важливу частину своєї особистості, яку колись втратив через контролюючі стосунки в своїй родині.

Інакше кажучи, в спробах зцілити свою партнерку, Петро сам знаходить зцілення. Його здатність до емоційної та фізичної близькості розвивається, і це сприяє не тільки поліпшенню стосунків, але й його особистому росту.

Підсвідомий вибір часто зводить разом людей, які, залежно від їхньої готовності рости і змінюватися, можуть або ранити один одного, або зцілювати.

Висновок:

Стосунки можуть стати інструментом для зцілення дитячих травм, якщо партнери готові працювати над собою і один з одним. Вони мають можливість або відтворювати ті самі конфлікти, які були в їхніх родинах, або розвиватися і взаємно зцілюватися. Імаго-терапія – особливий вид парної терапії, який дозволяє партнерам зцілювати дитячі рани один одного і тим самим ставати ще ближче та укріплювати свій зв’язок

В своїй роботі з парами я використовую імаго-терапію також. Пишіть про своє бажання спробувати імаго-терапію, працювати над стосунками і розвиватися разом з партнером. І я із задоволенням стану вашим провідником в цій захоплюючій подорожі.

Для запису на консультацію пишіть у Вайбер 068 889 75 98